Ромські активісти Наталя Томенко та Януш Панченко про фестиваль Khamoro у Празі

У Чехії вже традиційно наприкінці травня відбувся Всесвітній ромський фестиваль Khamoro. Це найбільший у світі професійний фестиваль ромської культури. Із 1999 року захід проходить у Празі за організації Slovo 21 та Studio Production Saga. За майже три десятиліття фестиваль об’єднав понад 250 музичних колективів із 40 країн. Найважливіше завдання цього культурного міжнародного майданчика — популяризація ромського мистецтва та культурного діалогу. Цьогоріч участь у фестивалі взяли і представники Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА» Наталі Томенко і Януш Панченко. В інтерв'ю «Жянес» вони розповіли про найяскравіші враження від фестивалю та важливість цього заходу для суспільства і міжкультурного діалогу.

Наталі Томенко, заступниця директора Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА»

— Які Ваші найяскравіші враження від участі в фестивалі Khamoro цього року у Празі? 

— Враження від фестивалю Khamoro залишилися надзвичайно позитивні. Мені дуже сподобалася атмосфера — було відчуття чогось рідного, близького і свого. Якщо говорити про організацію, то це справді масштабний проєкт, який потребує великих зусиль. Водночас, якщо дивитися крізь призму нашого українського перфекціонізму, то деякі моменти, на мою думку, можна було б покращити. Попри це, фестиваль існує вже багато років і недарма має таку репутацію — це справді потужна й важлива подія. Найбільше мене засмутило те, що цього року Україна не була представлена серед учасників. Саме тому зараз думаю над тим, як зробити так, щоб наступного року українська участь стала реальністю.

Я вже познайомилася з організаторкою фестивалю. Тож попереду — перемовини. Сподіваюся, вони дадуть позитивний результат і наступного року Україна зможе стати частиною цієї важливої події.

— Що для Вас особисто означає можливість представляти ромську культуру на міжнародному фестивалі та спілкуватися з учасниками з різних країн?

— Це було неймовірне відчуття. Ми всі об'єдналися. Разом танцювали, співали й просто насолоджувалися часом, проведеним разом. Атмосфера була справді особливою. На мить я навіть забула про те, що в Україні триває війна. Саме такі моменти нагадують, наскільки важливою є сила єдності та спільних емоцій.

_{Фото зроблені: Наталі Томенко} 

— Які традиції, музика чи мистецькі елементи вашої громади Ви прагнули показати глядачам під час фестивалю?

— Мені б дуже не хотілося, щоб усе зводилося до шароварщини. Це, звісно, моє особисте бачення, але саме цього року деякі сценічні образи мене розчарували. Наприклад, незрозуміло, навіщо була зірка на лобі, велика кількість блискіток, золота та надмірно яскравого декору. Усе це виглядало занадто показово, майже як театральний або цирковий антураж. На мою думку, це не має нічого спільного зі справжньою ромською культурою. Такі елементи радше покликані привертати увагу й підтримують стереотипний образ, ніж відображають її справжню сутність.

Я переконана, що ромська культура набагато глибша, багатогранніша й змістовніша. Вона заслуговує на те, щоб її представляли без поверхневих кліше. Адже дуже часто ромів намагаються показати через спрощені, стереотипні образи, які не мають нічого спільного з реальністю. Саме це мене найбільше засмучує.

— На Вашу думку, як такі заходи, як Khamoro, впливають на сприйняття ромської культури та взаєморозуміння між різними народами?

— Я думаю, що такі фестивалі насамперед об'єднують людей. Сюди приїжджають роми з різних країн, вони спілкуються спільною мовою, знайомляться, обмінюються досвідом. Саме це й створює відчуття єдності. На мою думку, такі фестивалі мають організовувати самі роми або, принаймні, вони повинні відігравати ключову роль в ухваленні рішень. Зараз організацією займаються переважно не роми. І я вважаю, що саме в цьому криється одна з головних проблем. Коли про ромів говорять або створюють щось для ромів без їхньої безпосередньої участі, то результат часто не відповідає реальним потребам і баченню самої спільноти.

Я переконана, що рішення щодо ромської тематики — чи то фестивалі, чи культурні проєкти, чи інші ініціативи — мають ухвалюватися не однією людиною, а представницькою групою ромів. Якщо говорити саме про цей фестиваль, то було б добре сформувати міжнародну раду з представників різних ромських громад. Вони могли б брати участь у створенні програми, визначенні концепції фестивалю та пропонувати митців, які представлятимуть їхні країни. Мені здається, що тоді фестиваль став би ще більш різноманітним, автентичним і впізнаваним у світі.

Я дуже хочу, щоб наступного року він став ще кращим. Йдеться не про те, щоб замінити людей, які зараз працюють над його організацією, адже вони мають великий досвід і багато років присвятили цьому проєкту. Хотілося б не руйнувати те, що вже створено, а долучитися до цього процесу, об'єднати зусилля й разом зробити фестиваль ще сильнішим. Сподіваюся, що це вдасться.

Януш Панченко, український ромський дослідник, фахівець з культури, історії та мови ромів, науковий співробітник Інституту етнології Академії наук Чехії та засновник громадської організації «Романо Тган».

— Що спонукало Вас приїхати на фестиваль Khamoro цього року?

— Це дуже велика музична й культурна подія для ромської спільноти. Тож усі, хто цікавиться ромською музикою та культурою, зазвичай про неї знають. Я теж дізнався про фестиваль ще в підлітковому віці — мені було приблизно 17–18 років, коли я побачив інформацію про нього в інтернеті. Відтоді мені дуже хотілося його відвідати, але тоді це здавалося майже нереальним: захід проходить у Чехії, а я на той момент жодного разу не був за кордоном. Тож для мене це була своєрідна дитяча мрія.

Пізніше, коли я навчався на бакалавраті, писав дипломну роботу на тему «Циганські культурні об’єкти як елементи етнотуризму в Європі». У ній я досліджував різні визначні місця та культурні події, пов’язані з ромською культурою в Європі, і одним із таких об’єктів був саме цей фестиваль. Тож я знав про нього ще з юності й навіть трохи досліджував його під час навчання. Коли я опинився в Європі, то вирішив скористатися цією можливістю. Це був мій перший візит, і тепер я вважаю, що Кхаморо — одна з тих подій, які варто хоча б раз у житті відвідати кожному, хто цікавиться ромською культурою.

_{Фото зроблені: Наталі Томенко} 

— Які виступи або моменти фестивалю справили на Вас найбільше враження і чому?

— Найбільше мені сподобалося, що цей фестиваль не лише про музику, а про все розмаїття ромської музичної культури. Тут представлені різні стилі, які сформувалися в різних країнах і регіонах. Наприклад, ромська музика Східної Європи суттєво відрізняється від іспанської традиції (фламенко).

Це пояснюється історією: переселяючись до різних країн, роми запозичували елементи місцевої музичної культури й поєднували їх зі своїми традиціями. Так поступово сформувалися різні напрями — східноєвропейський, іспанський, угорський, балканський та інші. А оскільки на фестиваль приїжджають виконавці з різних країн, там можна почути все це розмаїття: музика ромів із Литви та ромів із Балкан звучить зовсім по-різному. Тому кожен концерт по-своєму цікавий.

Для мене це було не стільки про те, подобається музика чи ні. Насамперед це була можливість ближче познайомитися з ромською культурою різних країн через музику, танці та сценічні виступи — побачити, чим їхні традиції відрізняються від тих, до яких я звик у своєму регіоні. Тому я не оцінював виступи за принципом «краще чи гірше»: головною цінністю для мене була саме ця багатогранність.

— Як би Ви описали атмосферу фестивалю людині, яка ніколи тут не була?

— Люди спеціально приїжджають на Khamoro з усієї Європи. Тому це не лише культурна подія, а й своєрідний елемент культурного туризму. Я зустрів там багато знайомих, яких раніше бачив на конференціях — у Франції, Болгарії та інших країнах. Саме завдяки цьому на фестивалі панує особлива атмосфера.

Можливо, це банальне порівняння, але за настроєм фестиваль трохи нагадує велике ромське весілля. Щоправда, він навіть цікавіший, бо тут збираються люди з різних країн і культурних регіонів — з Балкан, Центральної, Західної та Східної Європи, а також з Іспанії. Як і виконавці, гості теж різні, і навіть танцюють вони по-своєму, відповідно до місцевих традицій. Тож розмаїття відчувається не лише на концертах, а й просто серед гостей. Саме заради цієї атмосфери, заради можливості побачити стільки різних традицій в одному місці, цей захід і варто відвідати хоча б раз. Щоправда, цього року фестиваль був дещо менш масштабним — наскільки я зрозумів, через скорочення фінансування. Тому й колективів було менше. А декілька років тому він, як мені відомо, був значно більшим і мав ширше міжнародне представництво.

— Чи відкрили Ви для себе щось нове про ромську культуру під час фестивалю? Якщо так, то що саме?

— Головним відкриттям для мене стало те, що я вперше почув наживо ромську музику з різних регіонів Європи — угорську, балканську, іспанську. Раніше я був знайомий у живому виконанні лише зі східноєвропейською традицією, а решту знав тільки із записів. А жива музика сприймається зовсім інакше. Буває, що пісня подобається в записі, але наживо звучить набагато сильніше, бо зовсім по-іншому відчувається атмосфера. Найбільше враження на мене справили колективи — зокрема гурт Sare Roma  (Литва) та Maya Atanasova & Karandila Orchestra  (Болгарія), чию музику до того я слухав лише на Spotify. Тож зовсім нового матеріалу я, можливо, і не відкрив, але почути все це вживу вперше — це був дуже цінний досвід.

_{Фото зроблені: Наталі Томенко} 

— На Вашу думку, чому такі фестивалі є важливими для суспільства та міжкультурного діалогу?

— Що мене найбільше здивувало — більшість відвідувачів фестивалю були нероми. Мені навіть здалося, що неромів там було більше. Це водночас цікаво й приємно, адже видно, що ромська культура викликає інтерес у найрізноманітнішої аудиторії. Саме такі заходи сприяють формуванню позитивнішого сприйняття ромської спільноти.

Це не просто концерт чи розвага. Фестиваль має важливий культурний компонент і стає способом знайомства з ромською культурою — причому не лише для неромів, а й для самих ромів, які можуть побачити традиції ромських громад з інших країн. Тому такі заходи, безумовно, допомагають руйнувати стереотипи й сприяють взаєморозумінню між людьми різних етнічних спільнот. Хоча є, звісно, й інший бік: людина, яка зовсім не цікавиться ромською тематикою, навряд чи випадково потрапить на такий фестиваль. Найчастіше туди приходять ті, хто вже має певний інтерес до цієї культури.

Є ще один дуже важливий момент. Під час фестивалю відбувається хода центром Праги, і для мене вона має особливе символічне значення. Історично багато ромів приховували своє походження: не говорили публічно ромською мовою, не афішували етнічну належність. Я й сам свого часу через це проходив — для багатьох така непомітність була стратегією виживання.

А під час ходи бачиш зовсім іншу картину: сотні людей виходять у центр Праги в традиційному вбранні, співають ромські пісні, несуть ромські прапори й відкрито демонструють свою культуру. Тут немає ні страху, ні сорому. І це має велике значення не лише для неромів, які знайомляться з культурою, а й для самих ромів. Така публічна присутність показує, що своєю мовою, культурою та походженням можна пишатися. Мені здається, саме це дає багатьом людям більше впевненості в собі — вони бачать, що можуть відкрито говорити про свою ідентичність і почуватися частиною суспільства.

— Що Вам найбільше сподобалося, окрім концертної програми: майстер-класи, кухня, спілкування з людьми чи щось інше?

— Як я вже казав, я був на фестивалі не всі сім днів, а лише останні три. Перші чотири дні, коли відбувалися покази фільмів та інша програма, я пропустив, бо саме тоді був на конференції. Тож застав переважно музичну частину.

Але, окрім самих концертів, для мене дуже цінним було спілкування. На такому фестивалі зустрічаєш багато знайомих — людей, з якими перетинався на конференціях у різних країнах Європи. Пригадую, колись я був на заході в Раді Європи і познайомився там з одним ромом. Більше ми ніколи не бачилися — ні до, ні після. А тут, у Празі, знову зустрілися. Саме такі несподівані зустрічі й роблять фестиваль особливим. Що ж до самої програми, то її кульмінація — це останній день, гала-концерт. У попередні вечори виступає приблизно по три колективи, щовечора нові. Це такі невеликі концерти. А на гала-концерті найкращі колективи виступають разом: музична програма набагато довша, зала більша, людей більше. Це фінальний, завершальний день. І саме він став для мене найцікавішим.

Хочу згадати ще один великий ромський фестиваль у Європі — Романе Дивеса (Romane Dyvesa - ред.)  в Польщі. Він менший за Khamoro й відбувається в серпні. Сам я там ще не був, але, можливо, колись потраплю. До речі, на Романе Дивеса свого часу приїжджав колектив з України. А от на Кхаморо цього року представників України, на жаль, не було.