Видимість, рівність і виклики, які не зникають. Міжнародний день ромів

8 квітня у світі відзначають Міжнародний день ромів. Дата, що з’явилася як нагадування про право бути почутими, визнаними і рівними. Але в українському контексті сьогоднішня дата — це не лише про визнання культури чи історії. Це також нагадування про нерівність, яка не зникає, а в умовах війни часто лише посилюється.

Ромська громада в Україні тривалий час живе на перетині кількох викликів одночасно. Частина з них — системні й давні: стигматизація, обмежений доступ до освіти, медицини, працевлаштування. Частина — нові, спричинені війною: вимушене переміщення, втрата житла, документів, доступу до базових послуг. Але найгостріше те, що ці виклики не існують окремо — вони накладаються одне на один, формуючи ще глибші бар’єри.

Повномасштабна війна зробила ці проблеми більш видимими — але не обов’язково ближчими до вирішення. Роми, як і мільйони інших українців, стали внутрішньо переміщеними особами. Проте досвід переміщення для ромських родин часто виявляється складнішим. Відсутність документів, складнощі з реєстрацією, недовіра з боку приймаючих громад — усе це ускладнює доступ до гуманітарної допомоги, житла, роботи.

До цього додається ще один важливий аспект — невидимість. Ромська громада досі недостатньо представлена в публічному просторі як повноправний учасник суспільних процесів. Про ромів часто говорять — але рідше дають можливість говорити самим. І це впливає на те, як формуються політики, програми підтримки і загальне ставлення в суспільстві.

Водночас важливо розуміти: ромська громада — не однорідна. Вона різна за досвідом, рівнем інтеграції, освітою, способом життя. І будь-які узагальнення лише підсилюють проблему. Коли складну реальність зводять до спрощених образів, зникає можливість побачити людину.

У цьому контексті розмова про толерантність — недостатня. Толерантність передбачає «терпіти» відмінність. Натомість сьогодні йдеться про прийняття і рівність. Про розуміння того, що права не можуть залежати від етнічного походження, а доступ до базових послуг — від стереотипів.

Це також про відповідальність. Не лише держави, яка формує політики і забезпечує рівний доступ до послуг. Але й суспільства — у повсякденних взаємодіях, у мові, у готовності ставити під сумнів власні уявлення. Бо дискримінація не завжди виглядає як відкрите заперечення прав. Часто вона проявляється у дрібницях: у відмові здати житло, у недовірливому погляді, у фразі «вони такі».

Міжнародний день ромів — це привід подивитися на ці процеси чесно. Побачити, що інтеграція — це не односторонній процес, де «меншина має адаптуватися». Це взаємна робота.

І в умовах війни це набуває ще більшого значення. Коли суспільство проходить через кризу, дуже легко відкотитися до поділу на «своїх» і «інших». Але саме в такі моменти визначається, наскільки ми здатні зберігати людяність як базову цінність. Адже роми так само захищають свою державу — Україну. Так само волонтерять. Втрачають рідних. 

Тож сьогодні та щодня пам'ятаймо: різноманіття робить нас сильнішими.