«Не їли, не пили. Сиділи в землянках»: спогад Раїси Чернявської
У підручниках історії — факти, дати, хронологія… А в спогадах — голоси, емоції та життя, яке неможливо вмістити в кілька абзаців. Люди згадують те, що болить досі: своїх рідних, втрати, дитинство, свята й маленькі радощі, які допомагали пережити найтемніші часи.
«АРКА» збирає свідчення ромів і ромок, які пережили Другу світову війну та нацистські переслідування. Це проєкт про пам'ять, повагу, можливість бути почутими та відновлення історичної справедливості.
Ми створюємо цифровий архів усної історії, щоб зберегти ці свідчення для наступних поколінь.
Сьогодні ділимося історією Раїси Чернявської. Далі — розповідь від першої особи.
Про батьків
Канєшно, я пам'ятаю їх. І маму, і тата пам'ятаю. Жаліли їх, шкодували. Померли.
Мама від раку померла. За війну вони простудилися. Голі, босі, голодні були. Війна закінчилася, ще трохи пожили. Мамі в груді був рак. Вона не видержала.
А батько трошки пізніше помер. Він не міг жити далі, більше не женився.
Рак її задавив. Тому що мерзлі, босі ходили. По снігу ходили, а що робити? Ходили в село, узнавали про німців, розказували партизанам.
***
Мені розказала тьотка. Та, яка була у партизанах. Вона жила довше. Вже я замужем була. Вона сіла, мені все розказала. Що вони були усі партизани. Їх було три брати. А мама була одна.
Батьків попалили зразу. (дідуся і бабусю оповідачки, — ред.) Война почалась, і батьків спалили німці. Зразу. Загнали в кошару і попалили. А мати якось вискочила. Якась німкеня її впізнала і не вбила її. І вона втекла. І сама втікала, втікала. Через болота. І вона втекла, її відпустили.
А батько її теж погиб. Попалили їх, братів двоє. Маму, батька — їх всіх попалили. Німці спалили дотла всю сім'ю. Вона осталась одинока. І рідні її, не знаю, одна була.
Тьотя двоюрідна є в мене. Її батьків теж оце в Житомирі попалили. Братів і батьків. А її відкинули, бо вона не була схожа на циганку. Вона біленька дуже. Її відкинули, вона осталась у 13 років сиротою також.
Вона вмерла, її вже немає. Ой, така їхня жизнь була. Отак розказували мені. Отак до цього. Отак страждали. Не їли, не пили. Сиділи в землянках. Дуже страждання було велике, не було чим годувати.
Ну, от така історія була. Це страшно розказувати. Історію таку розказували.
Про мамину сестру Ольгу Павлівну
Все розповідала. Плаче, розказує. Каже: «Лучше я згоріла б, чого я осталась жива? Батька палять і матір палять, два брати палять».
А вона стоїть, і її вихопив німець за коси та й викинув. Думав, що вона українка. Палили євреїв і «циган», загнали всіх.
І вона там залишилася жить. Було багато дітей, повмирали. Сім чи вісім їх, я не пам'ятаю.
Родні не було, вона одненька була. Одненька. Все плакала.
Про свята
Шостого січня вечеря у нас. Самий почотний день — Вечеря. А сьомого вже всі збираються один до одного.
Приїжджають гості, хто любить один одного. Ми йдемо до дітей, діти до нас. Ну, і так гуляємо.
А коляди — то це святе. Вечеря — це святе. Діти йдуть, несуть кутю, несуть хліба кусочок бабушці. Чи матері, чи кому там. І ми радіємо. Приймаємо.
Посидимо по-людськи, перехрестимося. Всі христимось. І всі молимося до Бога: «Прости, Господи, за все».
Так воно йде. Так гуляємо.
Про сусідів
Красиво жили. Ніколи не сварилася я. Ні тут із сусідами, ні там.
В мене син помер. Поприходили люди. Я їх усіх приймаю. Усіх благодарю. Всіх цілую, обнімаю. Ви прийшли до мого синочка. Усі знають. Усі плачуть.
І по базару йду, плачу, і вони плачуть за мною: «Не плач, моя Раюшка, не плач». А я плачу. І зараз плачу, і встаю — плачу. І лягаю — плачу.
Про сучасну війну
Недобре. Неприємно війна вплинула. Горюємо. Важко дуже стало. Я всліпла. Я не стала заробляти. Я не стала ходити ніде. От і война повліяла. Стала плакати. Стало погано. То я було то сюди собі, то туди собі. Ну, така...
А тепер я до автобуса не сяду. Туди — ні. Ну, які мої года вже? Були года, жила трошки, а зараз...
--
Проєкт підтримується Фундацією «Пам’ять, Відповідальність та Майбутнє» (EVZ) та фінансується Міністерством закордонних справ Німеччини , за додаткової підтримки Міжнародного альянсу з вшанування пам’яті Голокосту , Архіву усних свідчень Голокосту Фортунов (Єльський університет) та програми Documenting Ukraine.