«Жанна д’Арк із Паневежиса»: історія ромської активістки, яка змінює уявлення про свій народ

Суспільство

Їй вдалось уникнути раннього шлюбу, вона пережила дискримінацію, хвороби й втрати. Але замість того, щоб зламатися, Расма Пажямецкайте обрала інший шлях – стати голосом ромської громади у Литві та Європі, відстоювати права людей та боротись за справедливість. У черговому подкасті «Ай ту Жянес. А ти знаєш?» -  історія ромської «Жанни д’Арк», яка мріє залишити після себе простір для підтримки жінок і дітей, які потребують допомоги.

Дитинство між світлом і темрявою

Своє дитинство Расма згадує як мозаїку світлих і темних спогадів. Перші дев’ять років були щасливими, але після смерті батька життя різко змінилося.

«До дев’яти років я була, мабуть, найщасливішою дитиною у світі. Але коли мій тато помер, життя стало зовсім іншим… Ми переїхали жити в табір у Литву. Це було справжнє пекло — не було ні води, ні цивілізації, ні соціалізації», — згадує вона.

Втеча у весільній сукні

Найбільший шок у її юності стався у 14 років. Хоч Расма любила школу й мріяла про освіту, її примусили до шлюбу.

 «Не те щоб я відмовлялася — у мене взагалі ніхто не питав. Було так: прийшли, «закрили дорогу», і все. Через два-три дні вже весілля. А мені тоді було лише 14 років… І тільки тоді, у весільній сукні, я усвідомила, що мої мрії про навчання розвіялися», — розповідає Расма.

Рятівником став брат, який дав їй 50 літів і порадив утекти. Вона так і зробила — просто у весільній сукні сіла в автобус і поїхала до Паневежиса.

Ціна відвертості

Життя після втечі не стало легшим. У школі Расма стикалася з цькуванням через своє етнічне походження, а одного разу жорстоке побиття ледь не забрало її життя.

«Коли мені виповнилося 15, у школі мене сильно побили четверо хлопців – тільки через те, що я ромка. Я перебувала у комі чотири з половиною місяці. І досі маю слід у черепі», –  каже вона.

Втім, це не зламало її жаги вчитися –  вона сама перевелася в іншу школу, а згодом вступила до консерваторії.

Доля кидала Расму знову й знову: хвороба на рак, розлучення з чоловіком, який не прийняв її ромське походження, втрата брата, що не витримав расизму. Але вона щоразу підіймалася й шукала нові шляхи. Жінка відкрила танцювальну студію, ставала обличчям брендів, виходила й на політичну арену, а нині працює в будівельній компанії.

«На виборах до Європарламенту я стартувала з десятої позиції –  і дійшла до другої. Виявилося, що люди мене люблять. Я говорила, дискутувала, мене критикували й хвалили — і це було неймовірно», –  ділиться Расма.

Боротьба за гідність і освіту

Сьогодні вона очолює ромську організацію «Ромська спільнота», але називає себе не директоркою, а активісткою. Її головна мета –  захист прав людини.

«У нас багато організацій. Але в мене головна функція –  захист прав людини. І це стосується не лише ромів. До мене приходять і литовці, і мами-одиначки, і жінки, які виховують дітей з аутизмом. Там, де є несправедливість – я завжди беру участь», –  каже вона.

Расма гостро критикує державні програми, які, за її словами, часто перетворюються на «бізнес для обраних», а не на реальну допомогу ромам.

«Мене нудить від слова "інтеграція", бо її не існує. За двадцять років нічого не змінилося. Дайте мені ці гроші –  я відкрию ромську школу і навчатиму дітей», –  каже вона.

Расма наголошує на замовчуванні нацистського геноциду ромів, якого досі немає в підручниках історії:

«Знаєте… у нас є дуже багато тем, про які варто говорити. І одна з найболючіших — це ромський Голокост.  Про цю трагічну подію ви НЕ знайдете в жодному підручнику. У литовській історії цього просто не визнають. Я навіть пам’ятаю суперечку з однією вчителькою. Вона сказала мені, що я вигадую, що це не історія. І мені було неймовірно боляче чути такі слова… Адже це — правда, просто її довго приховували. А тепер ця історія нарешті починає відкриватися. І ми повинні про неї говорити».

Мрія, що переростає у мету

Попри всі випробування, Расма зберігає віру у зміни й прагне залишити після себе щось значуще.

«Я завжди мріяла залишити після себе щось важливе. Не просто бути «звичайною ромкою», а створити історію. Сьогодні моя мета – допомагати жінкам і дітям, особливо тим, хто має аутизм. Хочу створити дім, де можна знайти підтримку і зрозуміти, що ти не сам», –  каже вона.

Її боротьбу бачать інші, і тому Расму в місті називають Жанною д’Арк.

«Знаєте, часто кажуть: «Ти велика молодець». Але ніхто не питає, як я ввечері почуваюся. Я теж плачу, я теж людина. У місті мене називають Жанною д’Арк — і це вже стало частиною мене. Але ця боротьба не лише для мене, це для майбутнього моїх дітей і для всіх ромських дітей».

Повну версію подкасту слухайте у доданому аудіофайлі.