Жужуна Дудучава: «Захист прав ромів, а особливо прав ромських жінок, залишається нашим пріоритетом»

Міжнародний день боротьби за права жінок (Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир) — міжнародна дата, яку щорічно відзначають 8 березня на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок. У наших публікаціях ми вже не раз розповідали про історії життя ромських жінок, громадських діячок і мисткинь, про їхні досягнення та історії успіху. А сьогодні —  історія життя і діяльності сучасної ромської жінки, яка реалізувала себе в Україна. Йдеться про очільницю громадської організації «Романі Збора», ромську лідерку Жужуну Дудучаву, котра багато років підтримує ромські громади на Одещині. В інтерв'ю для «Жянес» активістка детально розповіла про досвід роботи організації під час війни, захист прав жінок та виклики з якими зіштовхуються місцеві роми і ромки.

«Захист прав ромів, а особливо прав ромських жінок, залишається нашим пріоритетом. Важливими напрямами нашої роботи є також розвиток жіночого руху т а боротьба з гендерно зумовленим насильством»

-Розкажіть, будь ласка, про свій особистий шлях до правозахисної діяльності. Що стало переломним моментом, коли Ви вирішили присвятити себе захисту прав жінок?

-У 2002 році ми офіційно організували нашу Одеську обласну організацію ромської культури «Романі Збора». Я особисто належу до кримськотатарської групи. Народилася і виросла в Одесі, у сім’ї ромки та грузина. У серпні відбулася офіційна реєстрація нашої організації. А вже у вересні сталася надзвичайна ситуація в Одеській області — масове виселення ромів зі станції Буялик у селі Петрівка Іванівського району Одеської області. Тоді наша організація прийняла рішення допомагати цим ромам, щоб була відновлена справедливість. Ситуація виникла після побутової бійки, у якій загинув хлопець — Костя Мілєнтєв. У цій бійці були замішані як роми, так і не роми. Однак у результаті депутатська сесія ухвалила рішення про виселення ромів із села Петрівка. У підсумку 120 людей ромської національності були вигнані. Фактично вони просто втікали, бо існувала реальна загроза фізичної розправи. Один чи два будинки були спалені, інші — розграбовані, майно знищене. Після похорону Кості Мілєнтєва була організована колона людей, яка рушила громити ромські домівки. Фактично це був ромський (циганський) погром. Люди брали дітей і тікали просто в тому, у чому були. Сусіди, які жили поруч, попереджали їх: «Тікайте, бо на вас ідуть, вас можуть убити». І справді — рухалася велика колона дуже агресивно налаштованих людей, які йшли розправлятися з ромами. Тоді ми вирішили, що повинні займатися цією справою. Ми почали шукати цих людей — вони були розкидані по всій області: у родичів, у знайомих, хто де. Багато хто залишився без нічого, люди були налякані. І ми почали працювати над цією ситуацією. У 2018 році Європейський суд з прав людини виніс рішення про те, що ці роми повинні отримати компенсації. Упродовж усіх цих років наша команда продовжувала тримати руку на пульсі — ми збирали матеріали для цього кейсу. Згодом усі справи були об’єднані в один великий кейс. Загалом це було 19 кейсів — 19 сімей, які постраждали й згодом отримали компенсації.

«Ми продовжували працювати — надавали ромам первинну юридичну допомогу. У цьому напрямку ми активно працювали приблизно п’ять років. Водночас ми ніколи не залишали правозахисний напрям нашої діяльності»

Упродовж усіх цих років наша організація супроводжувала цю справу. Хочу подякувати Фонду «Відродження», який фінансував Європейський центр захисту прав ромів. Саме ця організація допомагала нам у цій справі: вони надали юристів та адвокатів, були виплачені гонорари, а також ми отримували фінансування за роботу зі збору матеріалів і підготовку цих кейсів. І, слава Богу, роми зрештою отримали компенсації.

Але хочу сказати, що це тривало дуже багато років — ми супроводжували цю справу протягом тривалого часу. Саме так розпочалася наша правозахисна діяльність. Згодом на базі нашої організації був створений правозахисний центр, який також підтримувався Фондом «Відродження». Ми щиро вдячні їм за цю підтримку. Ми продовжували працювати й надалі — надавали ромам первинну юридичну допомогу. У цьому напрямку ми активно працювали приблизно п’ять років. Водночас ми ніколи не залишали правозахисний напрям нашої діяльності. Захист прав ромів, а особливо прав ромських жінок, залишається нашим пріоритетом. Важливими напрямами нашої роботи є також розвиток жіночого руху та боротьба з гендерно зумовленим насильством. Крім того, ми маємо власні методології та спеціальні інструменти, які допомагають нам ефективно працювати в цих напрямках. І ми продовжуємо цю діяльність до сьогодні. Офіційно нашій організації 24 роки, але фактично ми працюємо вже понад 25 років.

«Не опускаємо рук. Усе, що я роблю — я роблю з вірою, надією і любов’ю. І все обов’язково повинно вийти»

-З якими викликами Ви зіткнулися на початку своєї діяльності як правозахисниця, і що допомогло Вам не зупинитися?

-Звісно, ми стикаємося з дискримінацією. Ідеться про дискримінацію ромів, про стереотипи в суспільстві, коли ромів часто не сприймають і не люблять. Незважаючи на те, що наша організація вже має ім’я, нас знають, ми все одно не перестаємо дивуватися, бо й досі стикаємося з проявами дискримінації. І кожного разу ми відчуваємо це разом із нашою командою.

Що нам допомагає? Що допомагає особисто мені? Передусім — характер. А ще віра в те, що у світі є правда і справедливість. Ми не опускаємо рук. Я за своєю натурою оптиміст. Я завжди вірю, що все може вийти. Крім того, я віруюча людина. Я вірю в Бога і знаю, що Бог є. Усе, що я роблю — я роблю з вірою, надією і любов’ю. І тоді все обов’язково повинно вийти. Важливо вірити, сподіватися і любити те, що ти робиш. А ми любимо свою роботу. Я, особисто — дуже люблю свою справу. І мої колеги, наш колектив — так склалося, що всі наші співробітники є людьми, які справді люблять свою роботу. Вони приходять на роботу із задоволенням і живуть цією справою. І якщо нам потрібно працювати трохи довше, це не проблема. Головне — щоб ми досягали наших цілей.

«Наше нинішнє спрямування значною мірою пов’язане з жіночою тематикою та протидією гендерно зумовленому насильству. Наша робота включає психологічні консультації та юридичну допомогу»

-Якими є основні напрями роботи організації «Романи Збора» сьогодні? На яких питаннях Ви фокусуєтесь найбільше?

-Сьогодні ми, звісно, робимо більший акцент на розвитку жіночого руху. Ми працюємо з внутрішньо переміщеними особами, а також із різними соціальними групами, зокрема з людьми з інвалідністю. Найбільше, звісно, ми працюємо з ромами, які проживають у Одесі та в Одеській області. Наше нинішнє спрямування значною мірою пов’язане з жіночою тематикою та протидією гендерно зумовленому насильству. Наша робота включає психологічні консультації та юридичну допомогу. Також ми створили шелтер — Центр тимчасового перебування. У цьому проєкті нас підтримала організація ООН «Жінки». І зараз уже триває друга фаза проєкту. Центр розташований у центрі міста, на вулиці Дерибасівській. Там перебувають внутрішньо переміщені особи, зокрема як ромської, так і неромської національності. У більшості це, звісно, жінки. Серед них є люди, які пережили окупацію. Є також ті, хто постраждав від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Під час індивідуальних консультацій із психологами та юристами ми також виявляємо випадки гендерно зумовленого насильства. Ми працюємо з такими ситуаціями та надаємо необхідну підтримку. Крім того, ми беремо участь у різних проєктах: культурних та інституційних. Завдяки цьому наші співробітники мають можливість навчатися, підвищувати кваліфікацію та інколи отримувати можливості для відпочинку й відновлення. Окремим важливим напрямом нашої роботи є культура. Від самого початку однією з головних цілей нашої організації було збереження та передача рідної мови — ромської, а також традицій, культури й фольклору. Ми щороку відзначаємо 8 квітня — Міжнародний день ромів, а також 2 серпня — День пам’яті жертв ромського Голокосту. Саме в цих напрямах ми й продовжуємо працювати.

«Протягом століть роми зазнавали переслідувань і дискримінації. Тому, коли запитують, чому роми такі закриті, то відповідь проста — тому що вони бояться»

-Чому, на Вашу думку, питання захисту прав жінок, зокрема ромських жінок, потребує окремої та посиленої уваги в українському суспільстві?

-Ромські жінки у своїй більшості живуть у досить закритій спільноті. Загалом ромська громада є закритою. Це пов’язано з історією. Протягом століть роми зазнавали переслідувань і дискримінації. Тому, коли запитують, чому роми такі закриті, то відповідь проста — тому що вони бояться. Ми знаємо з історії, що в багатьох країнах, наприклад в Іспанії, ромам було заборонено говорити ромською мовою. Через це роми боялися, щоб їхні діти говорили рідною мовою, адже існувала реальна загроза переслідувань і навіть фізичного знищення. Закони забороняли говорити ромською, носити традиційний ромський одяг, відкрито демонструвати свою культуру. Тому це дивовижно, що роми змогли зберегти свою ідентичність і менталітет. Мова в багатьох місцях була втрачена, але культура залишилася. Наприклад, фламенко в Іспанії значною мірою зберігає ромський дух і традиції. Подібні процеси відбувалися й в інших країнах. Ми знаємо про інквізицію, про переслідування в різні історичні періоди, а вже у ХХ столітті — про трагедію Голокосту, коли роми також зазнали масового знищення. Тому роми часто бояться і залишаються закритими. Вони знають, що в суспільстві до них нерідко ставляться упереджено, що вони стикаються з дискримінацією. Особливо це стосується ромських жінок. Наприклад, у медичних закладах іноді виникають неприємні ситуації, і ми з цим працюємо.

 «Ромські медіатори допомагають налагоджувати комунікацію між ромською громадою та медичними установами»

У нашій організації є ромські медіатори. Я також працюю ромським медіатором у медичній програмі, пов’язаній із боротьбою з туберкульозом. Ромські медіатори допомагають налагоджувати комунікацію між ромською громадою та медичними установами. Ромські жінки часто зазнають подвійної дискримінації. Тому наша організація працює над тим, щоб змінювати цю ситуацію. Важливо розуміти, що ромську жінку не завжди можна порівнювати з жінкою з більшості суспільства, адже її життєві обставини часто зовсім інші. Багато ромських жінок мають багатодітні сім’ї. У деяких ромських групах зберігається традиція ранніх шлюбів. Тому дівчата іноді рано виходять заміж і не мають можливості отримати повноцінну освіту чи професію. У 18 років така дівчина може вже бути матір’ю двох або трьох дітей. Тому підхід до підтримки ромських жінок має враховувати цю специфіку.

«Ромські жінки часто зазнають подвійної дискримінації. Важливо розуміти, що ромську жінку не завжди можна порівнювати з жінкою з більшості суспільства, адже її життєві обставини часто зовсім інші»

-Якими є особливості роботи з ромськими дівчатами та жінками? 

-Ми активно працюємо з ромськими жінками і бачимо, що вони хочуть навчатися. Існує стереотип, що роми не хочуть освіти, але це неправда. Часто проблема полягає у відсутності можливостей. Наприклад, сім’я може не мати коштів, щоб підготувати дитину до школи — купити канцелярію, одяг. Усі знають, скільки сьогодні коштує зібрати дитину до першого класу. Інколи роми живуть далеко від школи. Також існує проблема сегрегації, коли ромських дітей фактично відокремлюють від інших і вони навчаються в окремих школах або класах. Часто можна почути, як батьки неромських дітей кажуть: «Я не хочу, щоб моя дитина сиділа за однією партою з ромською дитиною». Такі упередження призводять до булінгу, і ми розуміємо, чому деякі ромські діти перестають відвідувати школу. У результаті з’являються так звані сегреговані школи, де навчаються переважно ромські діти. Особисто я проти цього. Діти повинні навчатися разом, у спільному освітньому просторі. Сьогодні освіта ромських жінок є одним із наших головних пріоритетів. Коли жінка освічена, вона стає сильнішою, незалежнішою, впевненішою у собі. Вона може будувати своє майбутнє і допомагати своїй родині. Наші жінки не лише красиві та хороші господині — вони дуже талановиті і здібні. І я вірю, що з часом усе зміниться.

-Щоб Ви хотіли побажати усім жінкам?

-Напередодні Міжнародного жіночого дня я хотіла б побажати всім жінкам, які щодня відстоюють свої права, гідність і свободу, перш за все — здоров’я. Бажаю завжди залишатися красивими, мудрими й сильними. Постійно навчатися, розвиватися, бути в гарному настрої та зберігати оптимізм. А ромським жінкам я хочу сказати окремо: будьте здорові і щасливі! Адже саме жінка є найсильнішою ланкою в ромському суспільстві. На ній тримається родина, дім і традиції.