Табір «Баро Гудло»: як деякі жарти принижують

Літо прийшло. А з ним і турботи батьків: як би розважити дітей на канікулах. Здавалося б, нормальне запитання. І до чого тут роми? Розповідаю. 

Щороку соцмережами шириться «легкий і веселий» допис про ромський літній табір для дітей «Баро Гудло», де з малих зроблять чемних і вихованих (там значно ширший перелік чеснот, які прищеплять вихованцям). 

З чого сміються соцмережі? 

Цей допис  — огидний, сповнений упереджень, стереотипів. Ба більше, він здатен завдати болю навіть українцям.

«Якщо Ваша дитина: не хоче їсти, вередує, випльовує їжу - після нашого табору вона буде їсти все, навіть пересолене чи напівсире. Вона першою буде бігти на кухню, розштовхуючи конкурентів і вибирати найбільші куски». 

У тексті збережено авторську лексику та пунктуацію. І кількість помилок вражає. Може, автор потребує мовного табору, оскільки шкільної програми було замало? Перепрошую, але я буду жорстокою. Точніше, дотримуватимуся «жартівливої» манери допису, який аналізую.   

Рухаємося далі. Ще один маркетинговий «аргумент», який має переконати батьків: 

«В садочку її ображають і б'ють? Ми зробимо її авторитетом в групі, діти самі будуть приносити їй з дому іграшки, гроші, золото». 

По-перше, дитячий булінг — це величезна проблема. І сміятися з цькування в садочку — лише погіршувати ситуацію. По-друге, що за тюремна термінологія? 

Кожну фразу цього допису можна аналізувати і наводити заперечення. Але реакції користувачів і коментарі — жахають. Всім смішно. Однак я змирилася, що не маю почуття гумору, тому продовжую займатися моралізаторством. 

«Якщо ж часто хворіє, то наші «спеціалісти» загартують її так, що зимою вона зможе гуляти босою і в одній кофті, без шкоди для здоров'я».

Відсутність коштів, які можуть покрити базові потреби — це весело? А якщо цих грошей не має не ром, а, до прикладу, німець, француз? Якось «жарт» втрачає свою силу, чи не так? 

«Ми гарантуємо: вивчення іноземної мови (три місяці і дитина вільно говорить угорською та циганською мовами)».

Ого, тут і я трохи «зависла». Це ж треба визнати, що роми володіють кількома мовами. Тут автори-дотепники не помилилися. Уявіть, роми володіють ромською (так, є власне ромська мова, з діалектами), а також мовою країни, в якій мешкають. І тут питання: хіба це погано знати декілька мов? Автори гумористичного допису ще українську не опанували, тож насмішки над «мовним компонентом» табору від цього виглядають ще більш недолуго.   

«Є група фізпідготовки — перенесення металолому до пунктів прийому. Навчаємо рахувати і обраховувати».

У цій частині допису навіть не знаю, з чого почати. Пригадайте новини. Кого зазвичай викривають за незаконну діяльність пунктів металобрухту? Так, геть не ромів. Хто здає метал? Так, не лише роми. То який причинно-наслідковий зв’язок вимальовується? І ще одне запитання: хіба від хорошого життя люди йдуть здавати метал? Знову сміємося над суспільною проблемою? 

«Для багатьох антициганізм — це незрозуміле або абстрактне слово. Але цей пост, який уже кілька років поширюють у соцмережах, — наочний приклад антициганізму. Це не лише про фізичне насильство чи дискримінаційні закони. Сьогодні антициганізм набирає нових форм — жартів, мемів, принижень, які здаються безневинними, але насправді закріплюють стереотипи й посилюють упередження в суспільстві», — говорить Володимир Яковенко, виконавчий директор Молодіжної агенції з адвокації ромської культури «АРКА».    

Змінимо полярність: замість ромів — українці

Якби на місці ромів у цьому дописі були українці, більшість із нас обурилися б. Ми швидко побачили б, що тут — не гумор, а приниження. Уявіть: вам розповідають «жарт» про українських біженців, які жебракують, ночують на вокзалах, крадуть, торгують на вулиці, бігають по електричках. Чи було б це смішно? Очевидно — ні.

Тепер давайте чесно. Чи всі українці сьогодні мають достатній дохід? Чи у кожного українця є стабільна робота, житло, упевненість у завтрашньому дні? Чи не збільшується в Україні кількість ломбардів, секонд-хендів, вуличних продавців, бо люди шукають будь-які способи вижити? Чи жебракування — це справді привід для насмішок, чи радше сигнал, що людині потрібна допомога, підтримка, співчуття?

Якщо ми болісно реагуємо, коли європейці жартують про українців — то чому дозволяємо собі жартувати так про ромів?

Цей допис не про сміх, він про подвійні стандарти. Те, що здається смішним, коли ми говоримо про «інших», одразу стає неприйнятним, коли це стосується «нас».

У час війни, коли українці самі щодня стикаються з дискримінацією, стигмою та принизливими ярликами в інших країнах, ми як ніколи повинні бути чутливими до подібних речей у себе вдома. 

Жартувати не можна? 

Готова до хвилі обурення моїм почуттям гумору, яке відсутнє, як я вже згадувала. Мовляв, це просто текст. Просто дотепні аналогії. 

По-перше, самим ромам не смішно. Бо вони так не живуть. Уявлення про табірне, кочове життя — це імперська спадщина. Наслідок століть дискримінаційних законів. 

По-друге, роми, які живуть за межею бідності не самі обрали такий спосіб життя. І роми-жебраки становлять незначний відсоток у спільноті, як в Україні, так і в інших державах. 

То над чим тут сміятися? Батькам пропонують віддати дитину таки асоціальним, маргіналізованим людям. Де з дитини виховають… навіть не знаю кого. 

То з чого тут сміятися? З батьківської безвідповідальності (якщо уявити, що роми саме такі, як описано в дописі)? Чи з приниження етносу, який століттями винищували?